Башка гудить.
Усе навалилось разом.
Стільки планів. Стільки ідей. Стільки справ.
А у добі усього лише 24 години…

Підняттю настрою сприяв візит до академії.
Коли я бачу своїх друзів, втома і поганий настрій забувається. І я не можу не посміхнутися. Дякую друзям. Що вони є. Такі позитивні і яскраві.

Дякую Андрію за візит, який вийшов дещо сумбурним. Не таким, як міг би бути, якщо б не здача проекту. Але все одно дякую. І велике «дякую» за подарунок в вигляді дисків. Ще не дивилася. Все чекаю на вільний час.

Мені подарували автентичну футболку «Ліверпуля»!

Оце подарунок! Я колись у магазині сказала, що ніколи собі б не купила за 200 грн, хоча сам факт присутності оригінальної екіпіровки в нашому місті дуже тішить…
А вони усе запам’ятали… )))
І нічого, що футболка трішечки завелика. Зате автентична. Навіть із орликом на спині.
Я в захваті. Тепер на тренування буду ходити у футболці улюбленого клубу (після «Дніпра», звичайно). Дякую друзям.

Дякую усім, хто сьогодні привітав мене із наступаючим.
Мені страшенно приємно.

Мій бакалаврський проект концертного залу брав участь у всеукраїнському огляді-конкурсі дипломних проктів, що проходив минулого тиждня у Полтаві.
Ну що я вам скажу…
В мене гран-прі. Одне із 11. Усього робіт десь приблизно 130.

Вітання приймаються ))))

«Полтавський вояж» або «Пригоди дніпрян у Полтаві»

Від Дніпра до Краснограда їхали 4 години. Усього за 1.61 грн.
У суму проїзду входить все: і постійні крики провідниці, і жахливий постійно закритий туалет, і неймовірно брудний стіл. Під кінець подорожі нас звинуватили у тому, що ми обісрали туалет (хоча ми до цього взагалі не були причетні). Але нам, п’яним, було пофіг на наїзди крикливої жінки.

У Краснограді не без пригод дісталися автовокзалу.
«Тут недалеко» - сказали нам місцеві.
Ми, навчені вже корисним досвідом, звісно, не повірили цьому ствердженню.
Підвозив нас якись маніячелло на жахливій машині і у жахливій курточці (такі завжди носять маніяки у фільмах жахів). Лена зауважила, що так завжди розпочинаються усі фільми такого роду. Компанія молодих людей попадає у дивакувате містечко, із дивакуватим місцевим населенням, спочатку ржуть зі всього цього, а потім…
Нервовий сміх.
Але дядько підвіз швидко і безкоштовно.
Автовокзал. Нарешті я бачу нормальних людей!
Все. Вирушаємо до Полтави.

Полтава справила на мене неоднозначне враження.
З одного боку: чисте, затишне та тихе місто.
З іншого: деяка провінційність мешканців, що виражається у сфері обслуговування і в спілкуванні.

По-перше: щоб дістатися від автовокзалу до центра треба їхати хвилин 20.
Стільки ж треба їхати у напрямку ж\д вокзалу.
Це, як ви розумієте, не абияк зручно.

Приїхали до Облгосадміністранції. Там ми виставляли наші конкурсні роботи.
По всесвітньому закону підлості, вони закрилися 10 хвилин тому.
Ми стоїмо мерзнемо. Вмикаємо на зачинені двері.
Постає питання: де ночувати будемо.
Лена дзвонить Марії Іванівні. Вони розмовляють хвилин 8…
Ми регочемо. «М.І. – найкращий засіб від коштів на рахунку». Дівчинка втрапила.
Нічого конкретного Лена так і не дізналася.
«Шукайте круглу площу, потім площу Леніна, а там побачите альтанку Віри, Надії та Любові». Пипець! Їй треба придумувати завдання для нічних ігор типу «Нічна варта» і т.д.

Замутили соціологічний опит місцевих на предмет: як дістатися площі Леніна.
61% - маршрутка до Південного вокзалу
32% - тут пішака недалеко
7% - не знаю

Чекаємо маршрутку до вокзалу.
Закон підлості діє на повну!
За 15 хвилин жодного транспортного засобу із потрібним написом.
Ми почали вагатися.
Питаємо людей на зупинці.
«А вам підходить маршрутка на Леваду»
Млин… Ми їх десь 15 пропустили.
А все тому, що ми забули головне правило: ніколи не довіряйте місцевим.

Приїхали у студ. містечко.
Знайшли гуртожиток архітектурного факультету.
Типу: дайте кійку на ніч. Ми архітектори із Дніпра.
Мене тішить наш бюрократизм: ми побігли у центральний корпус, потім до чоловічого гуртожитку, знайшли директора студ. містечка, вона нам виписала якийсь папірець, прибігаємо до гуртожитку №2, де нас візують і… ми в ізоляторі. По 2.35 з чоловіка.
Непогано облаштувалися. Вікна виходять на неймовірно красивий храм Віри, Надії і Любові (це і є ота «альтанка». От вже архітектурні терміни…). Гарно.

Покидали речі. Ідемо знайомитися із Полтавою.
Наша мета: дізнатися якомога більше про полтавчан.
Але по-перше поїсти.

На виході із гуртожитку охоронець питає: «Ви ж знаєте, що після 23.00 вхід заборонений?»
Не учора народились! Ми плануємо вертатися саме після 23.00. Далеко після…

«Кругла площа» – центральна у місті.
- «Де в вас можна гарно попоїсти?»
- «Кафе «Ботанік» непогане».
Добре. Йдемо шукати «Ботанік»…
Ніхто не знає де воно, то кафе.
Ми вже думали, що над нами прикололися, але мила парочка підказала нам дорогу до загадкового «Ботаніка».

Наїлися від пуза.
Пиво бадяжне.

Погуляли по центру.
Затишно, мило і спокійно.
Ось красива будівля театру.
Ось полтавські ультрас зіпсували красивий фасад брутальним написом.
Тиша і спокій.

Спортивний костюм – хіт сезону.
Навколо ходять якісь мудаки.
Коли жарти у мудаков скінчилися, вони відвалили.

А так тиша і спокій.
Лише холодно. Трішечки.

Наступний пункт у культурній програмі: похід у нічні клуби.
Це є вже нашою традицією: ходити по клубам і різних містах, куди ми їздимо на конкурси.
Наступний соціологічний опит населення був на тему: «Де у вас тут найпопулярніший нічний клуб?»
67% - «Спайдер»
24% - «Робін Гуд»
9% - «Вікінг»
Щоб дізнатися більше про нічне життя Полтави ми вирушили до найпопулярнішого клубу – «Спайдер». Хоча вже назва нам говорила, що фонтана можна не чекати.
Так воно і трапилось. Хвилин 20 (знову) на маршрутці і ми біля цієї унікальної споруди.
Жах! І оцей павук на фасаді…
Але ми, мужні у своєму прагненні дізнатися більше про прогресивних полтавчан, за 20 (! - дорого) гривень пішли тусити.

Там була студентська вечірка. Познайомилися із компанією першокурсників.
Без коментарів. Першокурсники – вони і у Полтаві першокурсники.

Але час ЛЧ, товариші! Попросила барменів включити «Україну». Але прийшов головний і сказав ніякого футболу.
Дякую Андрію за СМС. Не встигла я сп’яніти, як Джелардіно заколотив гол у ворота кротів.
Та й «Лівер» пропустив…
Замовили довгий коктейль на основі абсенту. Вставило.
А болюча тема футболу якось трішечки відпустила.
І тут спокійно: 2-0
Потім гол Лукареллі 2-1
І вже зовсім спокійно 3-1
Не встигала танцювати у перервах між голами.

Наступна СМС. Лена: «Що. 4-1?»
Дивлюся. «Як ти вгадала!?» )))

У туалеті дівчата блюють. Ну що за організм? Треба знати свою норму.
Студенти…

Перебираємось у «Робін Гуд».
Ми думали що гірше, аніж у «Спайдері» бути не може.
Ми не оцінили Полтаву!
У «Робін Гуд» проходила вечірка шансону!
«Запахло весной» - буду пам’ятати усе життя.
А про білого лебедя?
А ці танці?! Жах. Просто жах.

Але салат був непоганий. І пиво теж.
А тут прийшла жавлива звістка. Скажемо так, контрольний вистріл.
«Бешикташ» забив другий гол «Ліверпулю»… Млин………
Потім Стіві героїчними зусиллями врятував Лівер від повного сорому.
2-1 – рахунок, який зовсім не тішить. А ще більше не тішить турнірна таблиця нашої групи…
Танцювали під «Руки догори». Мля… Ніколи не забуду цю дискотеку.

Охоронець гуртожитку Сашко пустив нас без зайвих питань. Гарний хлопець.
Поділилися із ним пивом.
Душевні люди все-таки живуть у Полтаві…

Прокинулися від дзвінка: «Надя, ти знаєш, що в тебе Гран-прі?»
))))))))))

Після відвідування експозиції і перегляду робіт конкурентів, пішли відзначати цю подію.
Поїли все і тому ж «Ботаніку». Там я подивилася огляд ігор ЛЧ.
На голи «Ліверпулю» було боляче дивитися. Андрій був правий. Забили самі собі.
Все. Не засмучуємось.

У сувенірній лавці купили подарунок для Ксюші на день народження.
Розписану скриньку і свічку.

Відзначали гран-прі темним бельгійським пивом «Leffe» із фісташками у неймовірно красивому місці із видом на усе місто.
Згадували події нашої подорожі.
Планували виїзд до Львова на мій день народження 3 листопада.
Доречи, у цей день «Дніпро» там грає із «Карпатами». )))

Все. Треба поспішати на зупинку. А то до вокзалу їхати хвилин 30…
Божевільне місто!

Завжди була вовком-одинаком.
Самотність – моя стихія.
Я не потребую отари.
В мене є своя територія. Я її захищаю.
Більшість людей від когось залежать. На когось чекають, щоб щось зробити.
Я ні на кого не чекаю. Роблю усе сама. Розраховую лише на себе.
Мені потрібно лише знати, що десь є людина, яка мене любить. Яка мене підтримає.
Вона не повинна бути поруч. Вона просто повинна бути.
Якщо б її не було, увесь мій світ рухнув.
Але, на щастя, на протязі мого життя такі люди постійно знаходились.
Вони є. Вони є в моєму серці. І це є чи найважливіше у моєму існуванні.
Я почуваюся самотньо дуже рідко.
Частіше це відчуття виникає осінню.
Нічого не поробиш. «Така ось в нас хрінова осінь».
Я постійно борюся із цією порою року.
Я сильніша. Вона врешті-решт йде переможеною.
Але боротьба йде жорстка.
Сіре небо. Чорні дерева. Промерзлий вітер.
А я вперто вмикаю українську етнику і крокую додому у помаранчевій курточці.
Хто придумав осінь? Навіщо?
Моя мрія: сісти біля кам’яного каміна, закутатись у плід, заварити собі зелений чай і почати читати цікаву книжку.
Був би час. І був би камін…

В нас дома завелось мишеня.
Таке маленьке і сіреньке.
Ми із ним гарно проводимо час.
Правда бачу я його рідко. Зате чую постійно.
Сьогодні спали майже разом ;-). Я на ліжку, а він (чи вона?) – під ним.
Я його годую сиром.
Все одно йому недовго залишилось…
Татусь домовився вже про мишоловку…

Зі святом, шановні!
Із днем знань вас.
Чи не свято…

Сьогодні ходили на перший дзвоник до своєї школи.
Першокласники такі кумедні… ;)))
Гарно посиділи із класним керівником.
Ірина Степанівна зовсім не змінилася.
Сміялися. Згадували минулі часи.

Потім (нарешті!) потрапила на репетицію дніпропетровського гурту „Багряне небо”.
Взагалі-то непогано, але, як на мене, занадто…яке б слово підібрати…банально.
Таких гуртів безліч.
Великим плюсом є те, що співають хлопці українською мовою.
Лірика доволі непогана.
Дві речі – просто розрив!

Коротше, вечір вийшов вечіром пива і року.
Я навіть посиділа за барабаними ;)))

Все.
Літо закінчилося.
Було непогано. Місцями навіть дуже.
Починається інша „спека”.
Поживемо – побачимо.
Далі буде.

Ну що…
Початок нового робочого тижня. Настрій… так собі. Хочу спати.

Вчора відбулася ще одна зустріч віртуальних знайомих.
Себто мене і пана WotE. У миру – Андрія.

Дніпропетровськ – привітне містечко.
Тим більше коли до нас приходять без меча (а точніше було б «без м’яча»).

Довгоочікувана зустріч біля цирку.
Андрій виявився таким, яким я його і уявляла. Я ж бачила його фотку до цього!
Пароль «Ліверпуль – чемпіон!». Відповідь «Істинно Чемпіон!»
Уявляєте ситуацію, якщо б я підійшла не до того хлопця?! «Ліверпуль – чемпіон!»… )))
На щастя Андрій був біля цирку один.

Близькість Дніпра не полегшувала страждань від неймовірної спеки.
Лише наш клубний спонсор «Біола» міг втомувати спрагу.
Фізичні потреби виявились важливішими за клубний патріотизм шанувальника «Металіста», і довелося Андрієві сьорбати мінеральну воду «Дніпра» )))))))

Діорама «Битва за Дніпро» потішила.
Давно там не була. Неймовірно красиве полотно!
Ну і кондиціонер…

Наступна зупинка – історичний музей.
Потішилися з кам’яних баб.

У музеї Андрія прийняли за іноземця. )))
«Він розуміє?». Навіть більше ніж ви думаєте.

Не пригадаю коли востаннє була у нашому історичному музеї.
Було дуже цікаво. Там такі молоді екскурсоводи… ))) Та я шуткую.
Багато нових цікавих фактів. Та й оновити у пам’яті експозицію було непогано.
Про «Дніпропетровськ - фабрика смерті» раджу запам’ятати. Усім. )))

Обідали ми по-японськи. Суши.
Все по правилам: паличками. Для першого разу Андрій непогано впорався.
Суцільна користь.

Ближче до початку матча «Металіст» - «Шахтар» пішли у спорт-бар «3-й тайм».
Влаштувалися за столом, замовили пива і почали чекати на початок гри.
Треба сказати, що і я, і мій харківський друг підійшли серйозно до питання підтримки своїх улюбленців. Я вдягнула кепку «Ліверпуль», а Андрій із самого Харкова привіз розу «Металіста».
Але день виявися нещасливим для МХ. Поразка 1-3 від кротів.

Коли із Луганська прийшла радісна звістка про 0-1 «Дніпра», вирішила-таки замовити салат «Дніпро – чемпіон»
Посміхнуло, коли Андрій говорить дівчинці: «Нам будь ласка два пива 0,3, крабовий салат і… сама кажи що ти там замовила». ))). Не один ультрас МХ при повному розумі таке не вимовить. Навіть якщо його катувати.
А салат, доречи, виявися доволі смачним. А «чемпіон», мабудь тому що до складу входять «шампіньйони».

Матч, заради якого ми і прийшли до «3-го тайму», «Ліверпуль» - «Челсі», так і не виявив сильнішого. 1-1. Але ми то з вами знаємо хто сильніший, правда?!
Після пива слідкувати за двома іграми одночасно мені виявилося важкувато. Не знаєш куди й дивитися. На те, як «Динамо» рве «Карпати», чи на красивий англійський футбол.

День закінчився дуже швидко.
Ось вже і на вокзал треба поспішати.
Із надією на наступну зустріч, проводжаю харківського гостя.
А тут мені й Санчес пише про 7-3 «Динамо»… Хокей на траві.

Треба було одразу піти додому, але… як зазвичай…
Ось тепер страшенно хочу спати.
Понеділок – день важкий.
Бляшанка «Carlsberg»… і життя налагоджується ))).
Тепер спати хочу ще більше.