«Ліверпуль» програв «Манчестеру». Прогнозовано, але від того не менш прикро.
Чому кажу прогнозовано? Звичайно я не хочу сказати, що, ішовши у спорт-бар, не сподівалася на 3 очки. Тим більше на Енфілді. Скажемо так: йшла, налаштовуючи себе на нічию (типу хтось сподівався на гольову феєрію) , але із певним побоюванням.
Тому що із командою щось коїться. Кажу «щось», тому що я не є (а можна ще додати взагалі не є) людиною, що здатна відсліджувати і аналізувати глибинні причини футбольних подій. Куди мені, рядовому українському вболівальнику!…
Але із командою щось-таки коїться. Коли ти є шанувальником клубу, на заваді об’єктивній оцінці ситуації стають особисті симпатії.
 
…А може не настільки не праві ті, хто звинувачує у цій нестабільності Бенітеса? *Не вірю, що я це кажу…*
А може усе банально: Торес таки не відпрацьовує затрачених на нього коштів, а Рафа не може створити умов для того, щоб іспанець по-справжньому заграв. До цього додаємо незрозумілі багатьом ротації та експерименти зі складом, які є наслідками намагання коуча перебудувати тактичні схеми під того ж Фернандо. Щось не дуже виходить. А команда дивом виїжджає на самому лише бажанні. Висновок один: крайнім виявляється Бенітес. Банально, але схоже на правду.
 
Бачимо, що навіть у таких клубів, як «Ліверпуль», не вистачає запалу на дві важливі зустрічі поспіль. І Торес був не той, що у Марселі, і харизматичне світло Джерарда майоріло не так яскраво і банальне невезіння (куди ж без нього!). Додаємо сюди ще просто «динамівську» помилку при стандарті і отримуємо 0:1…
Прикро? Так.
Закономірно? Ну можливо.
Що я думаю з приводу Бенітеса? Не знаю.
 
П.С. «Но слава Богу есть друзья» *співати голосом Боярського*