Мій бакалаврський проект концертного залу брав участь у всеукраїнському огляді-конкурсі дипломних проктів, що проходив минулого тиждня у Полтаві.
Ну що я вам скажу…
В мене гран-прі. Одне із 11. Усього робіт десь приблизно 130.
Вітання приймаються ))))
«Полтавський вояж» або «Пригоди дніпрян у Полтаві»
Від Дніпра до Краснограда їхали 4 години. Усього за 1.61 грн.
У суму проїзду входить все: і постійні крики провідниці, і жахливий постійно закритий туалет, і неймовірно брудний стіл. Під кінець подорожі нас звинуватили у тому, що ми обісрали туалет (хоча ми до цього взагалі не були причетні). Але нам, п’яним, було пофіг на наїзди крикливої жінки.
У Краснограді не без пригод дісталися автовокзалу.
«Тут недалеко» - сказали нам місцеві.
Ми, навчені вже корисним досвідом, звісно, не повірили цьому ствердженню.
Підвозив нас якись маніячелло на жахливій машині і у жахливій курточці (такі завжди носять маніяки у фільмах жахів). Лена зауважила, що так завжди розпочинаються усі фільми такого роду. Компанія молодих людей попадає у дивакувате містечко, із дивакуватим місцевим населенням, спочатку ржуть зі всього цього, а потім…
Нервовий сміх.
Але дядько підвіз швидко і безкоштовно.
Автовокзал. Нарешті я бачу нормальних людей!
Все. Вирушаємо до Полтави.
Полтава справила на мене неоднозначне враження.
З одного боку: чисте, затишне та тихе місто.
З іншого: деяка провінційність мешканців, що виражається у сфері обслуговування і в спілкуванні.
По-перше: щоб дістатися від автовокзалу до центра треба їхати хвилин 20.
Стільки ж треба їхати у напрямку ж\д вокзалу.
Це, як ви розумієте, не абияк зручно.
Приїхали до Облгосадміністранції. Там ми виставляли наші конкурсні роботи.
По всесвітньому закону підлості, вони закрилися 10 хвилин тому.
Ми стоїмо мерзнемо. Вмикаємо на зачинені двері.
Постає питання: де ночувати будемо.
Лена дзвонить Марії Іванівні. Вони розмовляють хвилин 8…
Ми регочемо. «М.І. – найкращий засіб від коштів на рахунку». Дівчинка втрапила.
Нічого конкретного Лена так і не дізналася.
«Шукайте круглу площу, потім площу Леніна, а там побачите альтанку Віри, Надії та Любові». Пипець! Їй треба придумувати завдання для нічних ігор типу «Нічна варта» і т.д.
Замутили соціологічний опит місцевих на предмет: як дістатися площі Леніна.
61% - маршрутка до Південного вокзалу
32% - тут пішака недалеко
7% - не знаю
Чекаємо маршрутку до вокзалу.
Закон підлості діє на повну!
За 15 хвилин жодного транспортного засобу із потрібним написом.
Ми почали вагатися.
Питаємо людей на зупинці.
«А вам підходить маршрутка на Леваду»
Млин… Ми їх десь 15 пропустили.
А все тому, що ми забули головне правило: ніколи не довіряйте місцевим.
Приїхали у студ. містечко.
Знайшли гуртожиток архітектурного факультету.
Типу: дайте кійку на ніч. Ми архітектори із Дніпра.
Мене тішить наш бюрократизм: ми побігли у центральний корпус, потім до чоловічого гуртожитку, знайшли директора студ. містечка, вона нам виписала якийсь папірець, прибігаємо до гуртожитку №2, де нас візують і… ми в ізоляторі. По 2.35 з чоловіка.
Непогано облаштувалися. Вікна виходять на неймовірно красивий храм Віри, Надії і Любові (це і є ота «альтанка». От вже архітектурні терміни…). Гарно.
Покидали речі. Ідемо знайомитися із Полтавою.
Наша мета: дізнатися якомога більше про полтавчан.
Але по-перше поїсти.
На виході із гуртожитку охоронець питає: «Ви ж знаєте, що після 23.00 вхід заборонений?»
Не учора народились! Ми плануємо вертатися саме після 23.00. Далеко після…
«Кругла площа» – центральна у місті.
- «Де в вас можна гарно попоїсти?»
- «Кафе «Ботанік» непогане».
Добре. Йдемо шукати «Ботанік»…
Ніхто не знає де воно, то кафе.
Ми вже думали, що над нами прикололися, але мила парочка підказала нам дорогу до загадкового «Ботаніка».
Наїлися від пуза.
Пиво бадяжне.
Погуляли по центру.
Затишно, мило і спокійно.
Ось красива будівля театру.
Ось полтавські ультрас зіпсували красивий фасад брутальним написом.
Тиша і спокій.
Спортивний костюм – хіт сезону.
Навколо ходять якісь мудаки.
Коли жарти у мудаков скінчилися, вони відвалили.
А так тиша і спокій.
Лише холодно. Трішечки.
Наступний пункт у культурній програмі: похід у нічні клуби.
Це є вже нашою традицією: ходити по клубам і різних містах, куди ми їздимо на конкурси.
Наступний соціологічний опит населення був на тему: «Де у вас тут найпопулярніший нічний клуб?»
67% - «Спайдер»
24% - «Робін Гуд»
9% - «Вікінг»
Щоб дізнатися більше про нічне життя Полтави ми вирушили до найпопулярнішого клубу – «Спайдер». Хоча вже назва нам говорила, що фонтана можна не чекати.
Так воно і трапилось. Хвилин 20 (знову) на маршрутці і ми біля цієї унікальної споруди.
Жах! І оцей павук на фасаді…
Але ми, мужні у своєму прагненні дізнатися більше про прогресивних полтавчан, за 20 (! - дорого) гривень пішли тусити.
Там була студентська вечірка. Познайомилися із компанією першокурсників.
Без коментарів. Першокурсники – вони і у Полтаві першокурсники.
Але час ЛЧ, товариші! Попросила барменів включити «Україну». Але прийшов головний і сказав ніякого футболу.
Дякую Андрію за СМС. Не встигла я сп’яніти, як Джелардіно заколотив гол у ворота кротів.
Та й «Лівер» пропустив…
Замовили довгий коктейль на основі абсенту. Вставило.
А болюча тема футболу якось трішечки відпустила.
І тут спокійно: 2-0
Потім гол Лукареллі 2-1
І вже зовсім спокійно 3-1
Не встигала танцювати у перервах між голами.
Наступна СМС. Лена: «Що. 4-1?»
Дивлюся. «Як ти вгадала!?» )))
У туалеті дівчата блюють. Ну що за організм? Треба знати свою норму.
Студенти…
Перебираємось у «Робін Гуд».
Ми думали що гірше, аніж у «Спайдері» бути не може.
Ми не оцінили Полтаву!
У «Робін Гуд» проходила вечірка шансону!
«Запахло весной» - буду пам’ятати усе життя.
А про білого лебедя?
А ці танці?! Жах. Просто жах.
Але салат був непоганий. І пиво теж.
А тут прийшла жавлива звістка. Скажемо так, контрольний вистріл.
«Бешикташ» забив другий гол «Ліверпулю»… Млин………
Потім Стіві героїчними зусиллями врятував Лівер від повного сорому.
2-1 – рахунок, який зовсім не тішить. А ще більше не тішить турнірна таблиця нашої групи…
Танцювали під «Руки догори». Мля… Ніколи не забуду цю дискотеку.
Охоронець гуртожитку Сашко пустив нас без зайвих питань. Гарний хлопець.
Поділилися із ним пивом.
Душевні люди все-таки живуть у Полтаві…
Прокинулися від дзвінка: «Надя, ти знаєш, що в тебе Гран-прі?»
))))))))))
Після відвідування експозиції і перегляду робіт конкурентів, пішли відзначати цю подію.
Поїли все і тому ж «Ботаніку». Там я подивилася огляд ігор ЛЧ.
На голи «Ліверпулю» було боляче дивитися. Андрій був правий. Забили самі собі.
Все. Не засмучуємось.
У сувенірній лавці купили подарунок для Ксюші на день народження.
Розписану скриньку і свічку.
Відзначали гран-прі темним бельгійським пивом «Leffe» із фісташками у неймовірно красивому місці із видом на усе місто.
Згадували події нашої подорожі.
Планували виїзд до Львова на мій день народження 3 листопада.
Доречи, у цей день «Дніпро» там грає із «Карпатами». )))
Все. Треба поспішати на зупинку. А то до вокзалу їхати хвилин 30…
Божевільне місто!
