Фінал Копа Америка.
Така собі латино-амеріканська «класика».
Бразилія – Аргентина
Підмиває сказати «набридло», але як можна?!
Не часто побачиш шедевральний футбол. Тим більше, якщо ходити тільки на ігри «Дніпра» (тут прошу без коментарів. Я - реаліст).
Якщо англійці вигадали футбол, то ці хлопці зробили з нього мистецтво.

Бразилія несподівано повела у рахунку.
Хоча чому несподівано?! Для кого несподівано?
Ну не грають найзірковіші бразильці. І що?

Баптиста. Лише третя хвилина.
Що сказати. Шедевр. Ще один.

Крот Елано відзначився лише двома фолами та виносом свого тіла з поля.
Хлопець талановитий. Безперечно.
Але треба грати у будь яких умовах. Навіть у «Шахтарі» (уявляю як мене зараз матюкають у Донецьку)
Треба потіти. Продиратися. Робити все, щоб тебе побачили.
Ну і фіг із ним.

Наприкінці першого тайму автогол від Роберто Айяли.
І що? Ну не він, так хтось ще забив.
Особисто на моє ставлення до нього ця статистика не вплинула.

Початок другого тайму.
Аргентинці помітно нервують.
Це виливається у кількість фолів та грубощів.
Багато свистків.

Бразильці відчайдушно захищаються. Кидаються під кожний м’яч, сміливо йдуть у відбір.

Динаміка шалена.
Це не Європа. Тут не знаєш на що чекати у наступну хвилину.

Ну що, не чекали?
Отримайте третій. Вагнер Лав одним пасом звів нанівець усі потуги захисту збірної Аргентини і Даніель Алвіш заколотив шкіряного у рамку (оце я закрутила ;-))

У Аргентини нічогісінько не виходить.
Чому? Чесно кажучи, особисто мені однаково чому.

Гол Мессі із відвертого офсайду хоч якось потішив око.

Бразилія на куражі.
Аргентина у шоці.

Постійні свистки.
І ось останній. Довгий.

Бразилія – чемпіон.
3:0
Розгром.

Висновки?!
Ніяких. Абсолютно ніяких.
Вітаю тих, хто поставив на перемогу Бразилії.
Бажаю витратити ці гроші розумно.