«Ліверпуль» програв «Манчестеру». Прогнозовано, але від того не менш прикро.
Чому кажу прогнозовано? Звичайно я не хочу сказати, що, ішовши у спорт-бар, не сподівалася на 3 очки. Тим більше на Енфілді. Скажемо так: йшла, налаштовуючи себе на нічию (типу хтось сподівався на гольову феєрію) , але із певним побоюванням.
Тому що із командою щось коїться. Кажу «щось», тому що я не є (а можна ще додати взагалі не є) людиною, що здатна відсліджувати і аналізувати глибинні причини футбольних подій. Куди мені, рядовому українському вболівальнику!…
Але із командою щось-таки коїться. Коли ти є шанувальником клубу, на заваді об’єктивній оцінці ситуації стають особисті симпатії.
 
…А може не настільки не праві ті, хто звинувачує у цій нестабільності Бенітеса? *Не вірю, що я це кажу…*
А може усе банально: Торес таки не відпрацьовує затрачених на нього коштів, а Рафа не може створити умов для того, щоб іспанець по-справжньому заграв. До цього додаємо незрозумілі багатьом ротації та експерименти зі складом, які є наслідками намагання коуча перебудувати тактичні схеми під того ж Фернандо. Щось не дуже виходить. А команда дивом виїжджає на самому лише бажанні. Висновок один: крайнім виявляється Бенітес. Банально, але схоже на правду.
 
Бачимо, що навіть у таких клубів, як «Ліверпуль», не вистачає запалу на дві важливі зустрічі поспіль. І Торес був не той, що у Марселі, і харизматичне світло Джерарда майоріло не так яскраво і банальне невезіння (куди ж без нього!). Додаємо сюди ще просто «динамівську» помилку при стандарті і отримуємо 0:1…
Прикро? Так.
Закономірно? Ну можливо.
Що я думаю з приводу Бенітеса? Не знаю.
 
П.С. «Но слава Богу есть друзья» *співати голосом Боярського*

Біда №1: пенсіонери
«Держава ефективно бореться лише зі стариками» (с) Задорнов
Учора перевела пенсіонерку через дорогу. Вдруге в житті. Та довела додому. Невже ми будемо такими ж безпорадними та покинутими?

Біда №2 торгівельний центр біля НСК «Олімпійський»
Мене виводить байдужість забудовників до загальнодержавних проблем. Мабуть доведеться все-таки пертися на «футбольний майдан».

Біда №3: шахти
По «Діскавері» показують «найекстрімальнішу та найнебезпечнішу роботу в світі» - ловлю крабів на Алясці. Вони мабуть ніколи не бували в українській шахті…

Біда №4: екологічна катастрофа
Дрейфуюча мазутна пляма біля узбережжя Криму це взагалі страшний сон еколога! А найдивовижніше те, що до сих пір нічого не робиться. Люди вручну (!) виловлюють мазут. Ми можемо втратити і так занедбаний курорт!

Біда №5: дороги
А наші дороги… Вони не пристосовані ні до чого: ані до пересування ними транспортних засобів, ані прогулянок у взутті на підборах.
«Будь-яка машина на території України автоматично стає позашляховиком».
А гостинно відкриті люки, це що? …

Біда №6: «Динамо»
Не захист, а прохідний двір…
Такі ігри треба транслювати із червоним квадратиком у правому нижньому куті екрану…
«Наступна наша поразка запланована на 12 грудня»

Біда №7: пофігізм влади до усіх цих проблем
“Яка коаліція?! Країна в дупі!”

Із серії: «Маразм крепчал»: я учора була на хокеї.
Сиджу на роботі, дивлюся новини спорту, і «думку гадаю»: «Чи не піти мені на хокей?».
Дивлюся, а гра через годину… Сказано – зроблено.
У 16.05 я вже сиджу у Льодовому палаці «Метеору» і дивлюся на розігрів хокеїстів.
Що вам сказати… Холодно, млин! )))
Мені сподобалось настільки, наскільки може сподобатись гра, у якій «наші» дують.
«Дніпропетровські вовки» програли дві зустрічі київському «Компаньйону» із рахунком 2:6 (0:2, 1:2, 1:2) 14 листопада і 0:2 (0:0, 0:2, 0:0) учора.

Турнирная таблица чемпионата Украины сезона 2007/08
                           и  в  во н  по п  шайбы  о
1. “Барс” Броварской р-н   11 8  1  0  0  2  59-30 26
2. “Сокол-2″ Киев          10 7  1  1  0  1  52-18 24
3. “Компаньон-УПБ” Киев    12 7  0  1  0  4  46-35 22
4.  ХК “Харьков”           9  3  0  0  0  6  24-28  9
5.  АТЭК Киев              8  1  0  0  2  5  18-31  5
6. “Днепровские Волки” Дн. 8  0  0  0  0  8  10-67  0

„Зеніт” – чемпіон Росії 2007!

Я б хотіла зараз опинитися у Пітері…
Культурна столиця чекала на це чемпіонство 23 роки…
Тоді, у далекому 84-ому, команда з берегів Неви виборола золоті медалі СРСР, розгромивши у останньому турі чемпіонату харківський „Металіст” із рахунком 4:1.
Сьогодні синьо-біло-блакитні подужали „Сатурн” із куди менш вражаючим рахунком 1:0
Але все це деталі. Статистика.

А найкайфовіше те, що „Зеніт” – ч е м п і о н !!!
Разом із фінальний свистком до мільйонів уболівальників пітерців прийшло Щастя.
Це дивовижний букет відчуттів від ейфорії до спустошення.
„Зеніт” – чемпіон і я жалкую, що зараз у Дніпрі, а не у Санкт-Петербурзі…
Я так довго чекала на це чемпіонство…
У Пітері почалося моє захоплення футболом. Це місто має велике значення для мене.
Це і моя перемога.
Вітаю усіх вболівальників „Зеніта”. Усіх пітерців.
Із п е р е м о г о ю !!! Ми зробили це.
Віва, Зеніт! Віва, Пітер!

Башка гудить.
Усе навалилось разом.
Стільки планів. Стільки ідей. Стільки справ.
А у добі усього лише 24 години…

Підняттю настрою сприяв візит до академії.
Коли я бачу своїх друзів, втома і поганий настрій забувається. І я не можу не посміхнутися. Дякую друзям. Що вони є. Такі позитивні і яскраві.

Дякую Андрію за візит, який вийшов дещо сумбурним. Не таким, як міг би бути, якщо б не здача проекту. Але все одно дякую. І велике «дякую» за подарунок в вигляді дисків. Ще не дивилася. Все чекаю на вільний час.

Мені подарували автентичну футболку «Ліверпуля»!

Оце подарунок! Я колись у магазині сказала, що ніколи собі б не купила за 200 грн, хоча сам факт присутності оригінальної екіпіровки в нашому місті дуже тішить…
А вони усе запам’ятали… )))
І нічого, що футболка трішечки завелика. Зате автентична. Навіть із орликом на спині.
Я в захваті. Тепер на тренування буду ходити у футболці улюбленого клубу (після «Дніпра», звичайно). Дякую друзям.

Дякую усім, хто сьогодні привітав мене із наступаючим.
Мені страшенно приємно.

Європа нас опустила.
Конкретно і надовго.
Цей єврокубковий сезон показав, що футбольній Україні нічого там робити.
Ці програші - це навіть не тенденція. Це об’єктивна реальність.
Тенденція – це коли «Динамо» пропускає у кожній зустрічі. Оце – тенденція.
А програвати грандам із розгромним рахунком – це вже традиція.
«Динамо» стає доброю феєю, котра роздарює командам-суперницям очки. Абсолютно «безвоздмездно», як казало Сова у «Вінні Пуху».
«В вас ще немає очок для проходження в груповий раунд ЛЧ?! Тоді «Динамо» їде до вас! Чи краще ви к нам…»
Прикро.
Я не прихильник того, щоб після поразки одразу говорити про кризове становище. Але заглянемо правді у вічі. Поглянемо на результати хоча б минулої Ліги, на таблицю цієї, на турнірну таблицю ЧУ врешті решт.
Що це, як не криза?
Ми так тішимося своїм чемпіонатом…. «Динамо» минулого сезону фінішувало першим. Першим з кого?!
Давайте визнаємо. Футбол в Україні – це комічне видовище.
Це ж якась футбольна «кунсткамера».
У Англії цілком нормально, коли гранди втрачають очки у іграх із командами з низу турнірної таблиці. В нас же ж: виграш Охтирки у «Динамо» подається як «несподіванка» туру. А коли «Кривбас» скривдив «Шахтар» спортивні видання взагалі охрестили це сенсацією. Тоді може вже сьогодні будемо починати відливати медалі кротам?!
Про підтримку команд я взагалі мовчу. Це інша тема. Болюча тема.

Але все це можна пережити. Можна пристосуватися. Почати не помічати цього.
А ось коли цей сором постає перед усією Європою… це дуже боляче.

“Ну кто сказал, что в Европе нет легких матчей? После этого замечательного матча данное клише надо выкинуть в мусорное ведро. Киевская защита была просто беспомощной, и ей будет очень тяжело устоять против любого мало-мальски достойного соперника. “Динамо” выглядело ужасно. Можно сказать, что смешно. Команда Фергюсона “вынесла” их с замечательной эффективностью и продолжает демонстрировать, “кто в Европе хозяин” (Daily Mail)

П.С. Уж не знаю «хто в Європі хазяїн», але це точно не МЮ… ))) (прим. автора)

Мій бакалаврський проект концертного залу брав участь у всеукраїнському огляді-конкурсі дипломних проктів, що проходив минулого тиждня у Полтаві.
Ну що я вам скажу…
В мене гран-прі. Одне із 11. Усього робіт десь приблизно 130.

Вітання приймаються ))))

«Полтавський вояж» або «Пригоди дніпрян у Полтаві»

Від Дніпра до Краснограда їхали 4 години. Усього за 1.61 грн.
У суму проїзду входить все: і постійні крики провідниці, і жахливий постійно закритий туалет, і неймовірно брудний стіл. Під кінець подорожі нас звинуватили у тому, що ми обісрали туалет (хоча ми до цього взагалі не були причетні). Але нам, п’яним, було пофіг на наїзди крикливої жінки.

У Краснограді не без пригод дісталися автовокзалу.
«Тут недалеко» - сказали нам місцеві.
Ми, навчені вже корисним досвідом, звісно, не повірили цьому ствердженню.
Підвозив нас якись маніячелло на жахливій машині і у жахливій курточці (такі завжди носять маніяки у фільмах жахів). Лена зауважила, що так завжди розпочинаються усі фільми такого роду. Компанія молодих людей попадає у дивакувате містечко, із дивакуватим місцевим населенням, спочатку ржуть зі всього цього, а потім…
Нервовий сміх.
Але дядько підвіз швидко і безкоштовно.
Автовокзал. Нарешті я бачу нормальних людей!
Все. Вирушаємо до Полтави.

Полтава справила на мене неоднозначне враження.
З одного боку: чисте, затишне та тихе місто.
З іншого: деяка провінційність мешканців, що виражається у сфері обслуговування і в спілкуванні.

По-перше: щоб дістатися від автовокзалу до центра треба їхати хвилин 20.
Стільки ж треба їхати у напрямку ж\д вокзалу.
Це, як ви розумієте, не абияк зручно.

Приїхали до Облгосадміністранції. Там ми виставляли наші конкурсні роботи.
По всесвітньому закону підлості, вони закрилися 10 хвилин тому.
Ми стоїмо мерзнемо. Вмикаємо на зачинені двері.
Постає питання: де ночувати будемо.
Лена дзвонить Марії Іванівні. Вони розмовляють хвилин 8…
Ми регочемо. «М.І. – найкращий засіб від коштів на рахунку». Дівчинка втрапила.
Нічого конкретного Лена так і не дізналася.
«Шукайте круглу площу, потім площу Леніна, а там побачите альтанку Віри, Надії та Любові». Пипець! Їй треба придумувати завдання для нічних ігор типу «Нічна варта» і т.д.

Замутили соціологічний опит місцевих на предмет: як дістатися площі Леніна.
61% - маршрутка до Південного вокзалу
32% - тут пішака недалеко
7% - не знаю

Чекаємо маршрутку до вокзалу.
Закон підлості діє на повну!
За 15 хвилин жодного транспортного засобу із потрібним написом.
Ми почали вагатися.
Питаємо людей на зупинці.
«А вам підходить маршрутка на Леваду»
Млин… Ми їх десь 15 пропустили.
А все тому, що ми забули головне правило: ніколи не довіряйте місцевим.

Приїхали у студ. містечко.
Знайшли гуртожиток архітектурного факультету.
Типу: дайте кійку на ніч. Ми архітектори із Дніпра.
Мене тішить наш бюрократизм: ми побігли у центральний корпус, потім до чоловічого гуртожитку, знайшли директора студ. містечка, вона нам виписала якийсь папірець, прибігаємо до гуртожитку №2, де нас візують і… ми в ізоляторі. По 2.35 з чоловіка.
Непогано облаштувалися. Вікна виходять на неймовірно красивий храм Віри, Надії і Любові (це і є ота «альтанка». От вже архітектурні терміни…). Гарно.

Покидали речі. Ідемо знайомитися із Полтавою.
Наша мета: дізнатися якомога більше про полтавчан.
Але по-перше поїсти.

На виході із гуртожитку охоронець питає: «Ви ж знаєте, що після 23.00 вхід заборонений?»
Не учора народились! Ми плануємо вертатися саме після 23.00. Далеко після…

«Кругла площа» – центральна у місті.
- «Де в вас можна гарно попоїсти?»
- «Кафе «Ботанік» непогане».
Добре. Йдемо шукати «Ботанік»…
Ніхто не знає де воно, то кафе.
Ми вже думали, що над нами прикололися, але мила парочка підказала нам дорогу до загадкового «Ботаніка».

Наїлися від пуза.
Пиво бадяжне.

Погуляли по центру.
Затишно, мило і спокійно.
Ось красива будівля театру.
Ось полтавські ультрас зіпсували красивий фасад брутальним написом.
Тиша і спокій.

Спортивний костюм – хіт сезону.
Навколо ходять якісь мудаки.
Коли жарти у мудаков скінчилися, вони відвалили.

А так тиша і спокій.
Лише холодно. Трішечки.

Наступний пункт у культурній програмі: похід у нічні клуби.
Це є вже нашою традицією: ходити по клубам і різних містах, куди ми їздимо на конкурси.
Наступний соціологічний опит населення був на тему: «Де у вас тут найпопулярніший нічний клуб?»
67% - «Спайдер»
24% - «Робін Гуд»
9% - «Вікінг»
Щоб дізнатися більше про нічне життя Полтави ми вирушили до найпопулярнішого клубу – «Спайдер». Хоча вже назва нам говорила, що фонтана можна не чекати.
Так воно і трапилось. Хвилин 20 (знову) на маршрутці і ми біля цієї унікальної споруди.
Жах! І оцей павук на фасаді…
Але ми, мужні у своєму прагненні дізнатися більше про прогресивних полтавчан, за 20 (! - дорого) гривень пішли тусити.

Там була студентська вечірка. Познайомилися із компанією першокурсників.
Без коментарів. Першокурсники – вони і у Полтаві першокурсники.

Але час ЛЧ, товариші! Попросила барменів включити «Україну». Але прийшов головний і сказав ніякого футболу.
Дякую Андрію за СМС. Не встигла я сп’яніти, як Джелардіно заколотив гол у ворота кротів.
Та й «Лівер» пропустив…
Замовили довгий коктейль на основі абсенту. Вставило.
А болюча тема футболу якось трішечки відпустила.
І тут спокійно: 2-0
Потім гол Лукареллі 2-1
І вже зовсім спокійно 3-1
Не встигала танцювати у перервах між голами.

Наступна СМС. Лена: «Що. 4-1?»
Дивлюся. «Як ти вгадала!?» )))

У туалеті дівчата блюють. Ну що за організм? Треба знати свою норму.
Студенти…

Перебираємось у «Робін Гуд».
Ми думали що гірше, аніж у «Спайдері» бути не може.
Ми не оцінили Полтаву!
У «Робін Гуд» проходила вечірка шансону!
«Запахло весной» - буду пам’ятати усе життя.
А про білого лебедя?
А ці танці?! Жах. Просто жах.

Але салат був непоганий. І пиво теж.
А тут прийшла жавлива звістка. Скажемо так, контрольний вистріл.
«Бешикташ» забив другий гол «Ліверпулю»… Млин………
Потім Стіві героїчними зусиллями врятував Лівер від повного сорому.
2-1 – рахунок, який зовсім не тішить. А ще більше не тішить турнірна таблиця нашої групи…
Танцювали під «Руки догори». Мля… Ніколи не забуду цю дискотеку.

Охоронець гуртожитку Сашко пустив нас без зайвих питань. Гарний хлопець.
Поділилися із ним пивом.
Душевні люди все-таки живуть у Полтаві…

Прокинулися від дзвінка: «Надя, ти знаєш, що в тебе Гран-прі?»
))))))))))

Після відвідування експозиції і перегляду робіт конкурентів, пішли відзначати цю подію.
Поїли все і тому ж «Ботаніку». Там я подивилася огляд ігор ЛЧ.
На голи «Ліверпулю» було боляче дивитися. Андрій був правий. Забили самі собі.
Все. Не засмучуємось.

У сувенірній лавці купили подарунок для Ксюші на день народження.
Розписану скриньку і свічку.

Відзначали гран-прі темним бельгійським пивом «Leffe» із фісташками у неймовірно красивому місці із видом на усе місто.
Згадували події нашої подорожі.
Планували виїзд до Львова на мій день народження 3 листопада.
Доречи, у цей день «Дніпро» там грає із «Карпатами». )))

Все. Треба поспішати на зупинку. А то до вокзалу їхати хвилин 30…
Божевільне місто!

Дніпропетровськ. “Пузата хата”. Другий поверх.
Нікого не нагадує? ;-)

Посміхнуло.

Із щоденника Владислава Радімова:
“В матче второго круга с «Ростовом» мне мячом попали по яйцам”
Просто і зрозуміло. А головне конкретно.
…Смішно. Просто смішно…
Особливо у порівнянні із літературними потугами Тимощука: )))
“Блохин и Воронин вряд ли могли интеллигентно обсудить пропущенный гол”

Пусті думки. Зовсім недоречні.
Лізуть до голови.
Треба їх гнати від себе як надалі.
Ну що вони із собою принесуть?
Розпач. Смуток. Депресію.
Треба дивитися вперед. Треба йти далі.
Не треба роздивлятися старі знімки. Це – минуле.
Майбутнє десь там, за вікном.
Не треба консервувати враження. Треба створювати нові.
Це означає жити. Це означає йти вперед.

Я люблю фотографії. І в той же час ненавиджу.
Бо в кожній з цих фотографії – часточка мене. І саме ця частка відповідає за емоційну пам’ять. Дивлюсь – і події ніби оживають. А фотокарток із роками стає все більше…
А що залишається людині у зрілому віці? Спогади.
Бо частинки себе ми залишаємо усюди, де буваємо.
Вони у піснях, які ми слухали. Вони у фотоальбомах, вони у картинах, що ми дивилися або навіть писали. Вони у записах, у речах.
Ми даруємо їх близьким і друзям. І це найдоречніше їх застосування.
Вони – усюди.
Це є добре? Мабуть, що так.
Бо виходить, що ми усюди.
Ми – це наша вулиця, наше місто, наша країна, наша планета.
Так давайте будемо дарувати себе частіше.
…Але не жити цими спогадами. Бо час для цього ще буде…